|
Пам’яті Михайла Хергіані
Ти долаєш криги грубий шар, Поглядом торкаючись вершини. Гори сплять: вдихнувши безліч хмар, Видихають снігові лавини. Та вони на тебе повсякчас Дивляться – мов даючи поради, І застерігають раз у раз Тріщин вищиром, каменепадом. Гори знають, що вони – в біді, – Димом затягнуло перевали. Ти не розрізняв іще тоді Вибухи й гучні гірські обвали. Якщо ти прохав допомогти – То луною все відповідало, Вітер ніс в міжгір’ях повз хребти Гір луну, мов радіосигнали. І як бою перевал зазнав, – Куля щоб тебе не наздогнала, Кожен камінь груддю прикривав, Кожна скеля плечі підставляла. Що розумний в гору не піде, Ти не вірив – йшов, брехню не слухав, – Тому й танув льодовик на те, І туман край ніг стелився пухом... Якщо в вічний сніг навіки ти Ляжеш – над тобою урочисто Всі гірські нахиляться хребти Найміцнішим в світі обеліском.
|