|
Протопи мені баньку по-білому, Щоб до білого світу привик! Угорю я, й мені, учаділому, Пар гарячий розв’яже язик. Протопи мені баньку, хазяєчко, Розпечу я себе, розпалю, На полиці, на самому краєчку, Свої сумніви всі загублю. Розомлію я до непристойності, Враз холодний – и все позаду. І наколка пори культу Сталіна Засиніє на лівій груді. Протопи мені баньку по-білому, Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені, учаділому, Пар гарячий розв’яже язик. Скільки віри і лісу повалено, Скільки впізнано горя і трас, А на лівій груді – профіль Сталіна, А на правій – Маринка, анфас. Ех! За віру мою беззавітну Скільки років віддав я раю! Проміняв на життя безпросвітне Несусвітну ту дурість мою. Протопи мені баньку по-білому, Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені, учаділому, Пар гарячий розв’яже язик. Пригадаю, як вранці ранесенько, Встигнув крикнути: – Брат, підсоби! – Мене двоє вродливих охоронників Повезли із Сибіру в Сибір. А пізніше в кар’єрах, в болотах ми, Наковтавшись сльози та сирцю, Близько серця кололи ті профілі, Щоб він чув, як нам рвуться серця. Протопи мені баньку по-білому, Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені, учаділому, Пар гарячий розв’яже язик. Ох! Знобить від розповіді докладної, Пар всі думи прогнав від ума. Та з туману холодно-минулого Поринаю в гарячий туман. Та й застукали думи під тім’ячком, Повернулось – дарма клейма всі, І хльостаю березовим віничком По спадку тих темних часів. Протопи мені баньку по-білому, Щоб до білого світу привик! Угорю я, й мені, учаділому, Пар гарячий розв’яже язик.
|