|
Протопи ж мені баньку по-білому! Я від білого світу відвик, угорю я, й мені угорілому пар гарячий розв’яже язик. Протопи мені баньку, хазяєчко! Розпечу я себе, розпалю! Й на полоці, у самого краєчку, в собі сумніви я подавлю. Розімлію я до непристойності, ківш холодний – й позаду усе, і наколка часів культу пильністю понад серцем напружить лице. Протопи ж мені баньку по-білому! я від білого світу відвик, угорю я, й мені угорілому пар гарячий розв’яже язик. Скільки віри і лісу повалено, скільки звідано горя і трас, а на лівій груді профіль Сталіна, а на правій – Маринка анфас. Ех, за віру мою беззавітну та стільки літ спочивав у раю! Проміняв на життя безпросвітне я несусвітну ту дурість свою. Протопи ж мені баньку по-білому! Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені угорілому пар гарячий розв’яже язик. І пригадую, як рано-раненько брату крикнути встиг: «Пособи!» І мене охоронці красивенькі повезли із Сибіру в Сибір! А затим на кар’єрах, трясинах, і наковтавшись і сліз і сирця, біля серця кололи ми профілі щоби чув він, як рвуться серця! Не топи ж мені баньку по-білому! Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені угорілому пар гарячий розв’яже язик. Ох, знобить від казання докладного, пар прогнав думи враз від ума, і з імли крижаного минулого поринаю в гарячий туман. Та помчали думки попід тім’ячком: знать, дарма я таврований Ним, і шмагаю березовим віничком по здобуткам тих мрячних часин. Протопи ж мені баньку по-білому! Я від білого світу відвик. Угорю я, й мені угорілому пар гарячий розв’яже язик.
|