|
Протопи мені лазню по-білому – Я од білого світу одвик. Учадію, й мені очманілому Пара душна розв’яже язик. Протопи мені лазню, молодонько, Розпечу я себе, розпалю, Прихистившись на приполок знишенька, Сумнів я у собі причавлю. Розімлію нехай до неґречності, Ківш холодний замиє сліди, І наколка часів «культу лічності» Засиніє на лівій груди. Протопи мені лазню по-білому – Я од білого світу одвик. Учадію, й мені очманілому Пара душна розв’яже язик. Силу лісу та віри повалено, Доста звідано лиха й трас. А на лівій груди – профіль Сталіна, А на правій – Маринка анфас Та й за віру мою самозречену Богував я довгенько в раю. Проміняв на недолю, приречений, Я нечувану дурість свою. Протопи мені лазню по-білому – Я од білого світу одвик. Учадію, й мені очманілому Пара душна розв’яже язик. Спогадаю, як вдосвіта раненько Лиш до брата гукнув – «Підсоби!» І мене ловкі два охоронники Повезли зі Сибіру в Сибір. На прогної, в кар’єрі одкопанім, Сирець змивши сльозою з лиця, Аж на серце кололи ми профілі – Нехай чує, як рвуться серця. Протопи мені лазню по-білому – Я од білого світу одвик. Учадію, й мені очманілому Пара душна розв’яже язик. Продира оповідка печальная, Пара думку жене од ума. Я з туману холодного давнього Поринаю в гарячий туман. Стукотить мені думка під тім’ячком: Вийшло – я його марно носив. І стьобаю березовим віничком Спадок давній похмурих часів. Протопи мені лазню по-білому – Я од білого світу одвик. Учадію, й мені очманілому Пара душна розв’яже язик.
|