|
Хто життя скінчив трагічно – той істинний поет, А якщо у свій строк – мов точно в двері. І в 26 один із них пішов під пістолет, А другиґй – в петлю вліз у «Англетері». А в 33 Христу...(Він був поет, бо говорив: «Ти не убий! Уб’єш – знайду повсюди». Та – цвяхи йому в руки, щоб чого не натворив, Чогось не написав і щоб поменше думав. При цифрі 37 зліта одразу з мене хмель. І вітром льодяним тепер подуло: Під цифру цюю Пушкін підгадав собі дуель І Маяковський головою ліг на дуло. Затримаємося і ми на ній. Підступний Бог Ребром поставив долю: або – або. На цьому рубежі зійшли і Байрон, і Рембо, А нинішнім – це здається їм слабо. Дуель не відбулася, може перенесена, А в тридцять три розп’яли, та не сильно. А в тридцять сім – не кров, одна лиш сивина Скроні зачепила, допокй – помірно. Слабо стрілятись? У п’ятки заховалася душа? Спокійно, психопати, а також причинні! Поети ходять п’ятками по лезу ножа І ріжуть свої душі до крові – невинні. У слові «довгошиєє» в кінці стоять два «є». – Поета вкороти! – підлоти чути гул. І – ніж у нього, щасливий він за це, За те, що комусь небезпечним був. Жалію вас, прибічники фатальних дат і цифр! Бідкуєте, немов наложниці в гаремі: Життя строк збільшився, й, можливо, і кінці Поетів відтягнулись недаремно!
|