|
Сам винний – тому сльози ллю, Та охаю – Потрапив в чужую колію Глибокую. Я цілі обирав свої На вибір сам, І ось тепер із колії Не вибратися. Круті, слизькі краї в тієї колії. Я кляну, хто проклав шлях оцей, – Мені увірветься скоро терпець, Як поганий школяр я відмінюю, Колією, колії, колію... Чому так муторно мені? Нахабний я! Умови все ж у колії Нормальнії. Ніхто не гримне, не притре – Їзда мов казка. Бажаєш рухатись вперед? То руш, будь ласка! Нема відмови у питві У цій комфортній колії. І швидко я себе переконав – Бо не один туди попав. Тримати так! Колесо в колесі! І я доїду, куди всі. Ось закричав хтось сам не свій – А ну, пропусти! – Із колією почав спір Не з мудрості. Спалив у ньому запас до дна Тепла душі. І полетіли клапана Та вкладиші. Та роздовбав усі края, І ширшою стала колія. Обірвався його пірует – Дивака відтягли у кювет, Аби заднім – не міг заважать, По чужій колії проїжджать. Й мені з’явилася біда – Стартер у змові. І це тепер вже не їзда, А совання. І треба б вийти, підштовхнути, Душа – не може – Чи може інший хто-небудь Хай допоможе. Дарма чекаю щастя я, – Чужа ця колія. Розплюватися б глиною, ржею З колією цією чужою, – Тим, що сам я поглибив її, І надію у задніх згубив. Мене холодний пройняв піт Вже до кісток, І я пройшовся ще вперід . . . Дивлюсь – розмили край дощі Весняні. Там виїзд є із колії – Останній! Грязюку шинами плюю В оцю чужую колію. Гей, ви! Задні! Робіть як я! А це значить – їдьте своєю. Колія ця – лише моя! Вибирайтеся іншою колією.
|