|
Я не люблю невпевненого кроку, і від життя у мене втом нема, я не люблю ніяку пору року, коли душа натхненно не співа. Я не люблю холодного цинізму, в захоплення не вірю, та іще – коли листи крізь окулярів призму чужі читають чрез моє плече. Я не люблю, коли наполовину чи зовсім припинили мову ту, я не люблю, коли стріляють в спину, я також проти пострілу впритул. Ненавиджу плітки у вигляд слуху, сумління хробаків пошанину́, або коли весь час супроти **, або коли залізом по склу. Я не люблю упевненості видів, хай краще гальма втратять орієнтир. Шкода́, що слово «честь» забуте в світі, і що в честі́ за очі наговір. Коли я бачу, як ломають крила, жалю не відчуваю неспроста?. Я не люблю насилля і безсилля, от тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю себе, коли я тру́шу, і прикрість є, коли невинних б’ють, Я не люблю, колли залазять в душу, а особливо – як туди плюють. Я не люблю арен підступні стіни, на них мільйон міняють по рублю. Попереду нехай великі зміни – таке ніколи я не полюблю.
|