|
Я не люблю фатальної кончини Жагою слів утішливо живу І будь-якої не сприймаю днини Коли пісень веселих не пишу Я не люблю, коли товчуться глуми В захоплення не віру, а іще Коли чужий мої читає думи Вдивляючись у лист через плече Я не люблю, коли наполовину Або розмова точиться слизька Я не люблю, коли стріляють в спину А надто як вціляють із близька Я не люблю пліток позірних версій Іржу сумління, ошуканства гру Або коли постійно проти шерсті Або коли наждачкою по склу Я не люблю як випинають груди Хай ліпше вже заюшить серце кров А ще болить, що слово «честь» забуте У колі пересудів і обмов Коли я бачу перебиті крила Душа моя для співчуття пуста Я не люблю ні сили, ні безсилля Ось тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю, коли боятись мушу Досадно ще, коли невинних б’ють Я не люблю, коли влізають в душу Тим більше як у душу ту плюють Я не люблю манежі і арени На них мільйон спускають по рублю І хай життя міняє мізансцени Ніколи я цього не полюблю
|