|
Я не люблю фатального фіналу, Бо від життя втомитися не встиг. Я не люблю ріки життя проталин, Коли пісні веселі – поміж криг. Я не люблю холодного цинізму, В дешевий захват я не вірю, і іще Коли очей чужих колючу призму В мої листи впинають і в плече. Я не люблю, коли наполовину, Коли розмова рветься на льоту, Я не люблю, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів впритул. Пліток ненавиджу в овечій шкурі версій, Шашелів сумніву і почесті голок. Або коли весь час супроти шерсті, Або коли під лезом плаче скло. Я не люблю пихатості до крику, Хай ліпше гальм відмова мовчазна, Що слово «честь» пішло у невідь – прикро, Коли до честі – наклепів стіна. Коли на крила зламані дивлюся, Нема жалю в душі, і неспроста, Я від насилля і безсилля злюся, Ось тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю в душі переполоху І гіркоти, коли невинних б’ють. Коли у душу лізуть, мов до льоху, І закипає лють, коли плюють. Не полюблю манежів нині й прісно, На них мільйон міняють на гроші. І хай грядуть великі катаклізми, Мені ніколи це не буде до душі.
|