|
Не люблю я невідворотного фіналу, Ніколи втоми від життя не визнаю. Проте не люблю я такого стану, Коли веселих я пісень не пропою. Не люблю я відвертого цинізму, В захопленість не вірю, мабуть ще – Коли чужий мої листи читає нишком, Заглядаючи мені через плече. Не люблю я, якщо наполовину Або перервано якусь з моїх розмов. Не люблю я, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів в упор. Ненавиджу плітки у формі версій, Хробаків сумніву та вшанувань жалю, Коли весь час нас гладять проти шерсті, Або коли залізом труть по склу. Не люблю я упевненості ситої, Вже краще хай відмовляться гальма! Мені так прикро: слово «честь» забуте, І що в честі наклепи за очьма Коли я бачу, що зламали крила – Немає жалості в мені, і неспроста. Не люблю я насилля та безсилля, Та тільки шкода розіпнутого Христа. Не люблю я себе, коли боюся, Образливо мені, коли безневинних б’ють, Не люблю я, коли мені лізуть в душу, Та більше ще, коли в неї плюють. Не люблю я манежі та арени, На них мільйон міняють по рублю, Нехай в майбутньому чекаємо на зміни, Проте ніколи це не полюблю.
|