|
Фатальний вихід, друзі, я не люблю, Не стомлююсь ніколи від життя, І не терплю ту пору гірку дуже, Коли пісень веселих не співаю я. Не люблю я холодного цинізму, В захопленість не вірю, та іще – Коли чужий мої листи читає, Зазираючи мені через плече. Не люблю я, коли – наполовину, Або коли розмову обірвуть на спір, Я не люблю, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів в упір. Я ненавиджу пліток, типу версій, Червів сумнівних, вшанувань іглу, Або – коли весь час, та проти шерсті, Або – коли залізом, та по склу. Упевненість не люблю, навіть ситну, – Вже краще б гальма відказали вмить, Прикро мені, що слово «честь» забуто, І що наклепи в честі, час біжить. Коли десь бачу ломані я крила, – Немає жалю в мене. Де мета? Не люблю я насилля і безсилля, Шкода мені розп’ятого Хреста. За боягузтво я себе не люблю, Прикро мені, коли невинних б’ють, Не люблю я, як в душу лізуть мою, Тим більш коли вони туди плюють. Не люблю я манежі і арени, На них мільйон міняють по рублю, Хай і чекають нас великі переміни, Я це ніколи у житті не полюблю.
|