|
Я долі не люблю важкого кроку, Не відчуваю втоми від життя. Я не люблю ніяку пору року, Коли пісні відходять в небуття. Мене цинізм відкритий відвертає, Я на люблю запал і серця щем, Коли чужий мої листи читає, Нахабно зазира через плече. Я не люблю, коли наполовину Розкритий сенс перерваних розмов. Я не люблю, коли стріляють в спину, І ще, коли стріляють знов і знов. Я не прихильник ні пліток, ні версій, Сумлінням не сприймаючи хвалу, Коли весь час проводять проти шерсті, І, коли криця ковзає по склу. Мені не буть в добробуту полоні, Нехай без гальм, «вперед», а не «назад», Коли брехня й поклеп сидять на троні, А честь і совість губиться в низах. Перерваний політ не стане біллю, І криком не розтуляться вуста, Бо ворог я насиллю і безсиллю На рівні сліз розп’ятого Христа. Соромлюсь я, що відступати мушу, Образливо, коли невинних б’ють. Я не люблю, коли залазять в душу, А, згірш того, як в неї наплюють. Карбованець таланту на мільйони Міняти – і карбованець згубить. Попереду – великі перегони. Мені ніколи їх не полюбить.
|