|
Я не люблю, нехай там як, фатальність, І від життя ніколи не втомлюсь. І не люблю я будь яку реальність, Де я співаю, та не веселюсь. Я не люблю холодного цинізму, В захопленість не вірю ні на мить. А ще, коли через розбиту призму В листи мої позиркати кортить. Я не люблю, коли розмова навпіл, Або зненацька зігнута в кільце. Я не люблю, коли у спину залпом Стріляють, й не люблю, коли в лице. Ненавиджу плітки у формі версій, Червиві сумніви та похвальби голки. Або – коли до скону проти шерсті, Або – по склу залізом пошкребти. Упевненості ситої не лю́блю, Нехай вже краще гальма відпадуть! Або коли позаочі та з люттю, Й коли про честь згадати не дають! Коли я крила зламані побачу, На це у мене відповідь така: З безсилля й від насилля я не плачу, Та шкода розіп’ятого Христа! Я не люблю себе за боягузтво, Я не люблю, коли невинних б’ють. Я не люблю, коли мені з паскудством У душу лізуть, чи туди плюють. Я не люблю манежі та арени, Там решта від мільйона – по рублю! Нехай життя міняє авансцени – Ніколи я цього не полюблю!
|