|
Я не люблю, коли по комусь дзвони. Не стомлююсь ніколи від життя. Я не люблю себе у всі сезони, Як пісня не вдається до пуття. Мене від циніків відвертих вивертає, Не вірю я в захопленість, а ще – Коли чужий мої листи читає Чи зазирає в них через плече. Я не люблю, коли наполовину, Чи на півслові змовкли, як почув. Я не люблю, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів впритул. Ненавиджу плітки у виді версій, Сумнівних почестей отруєну імлу, Або, коли навмисно проти шерсті, Або, коли залізом – і по склу. Я не люблю упевнених без міри – Нехай відмовлять гальма вже мені! Що слово честь забули лицеміри, За честь вважають жити у брехні. Коли я бачу зламаних безкрилих, То їх мені нітрішки не шкода – Я не люблю ні ґвалту ні безсилля, А жаль лише розп’ятого Христа. Я не люблю себе, коли боюся, І прикро ще, коли невинних б’ють, Я не люблю, коли залазять в душу, Ненавиджу тим більше, як плюють. Я не люблю манежі і арени – На них мільйон міняють на дрібні, Й нехай попереду якісь великі зміни, Любові це не викличе в мені.
|