|
Я не люблю фатального фіналу, І від життя не втомлююся, ні! І пори року не люблю до шалу, Коли веселі не звучать пісні. Я не люблю холодного цинізму, У захват я не вірю, а іще, Коли чужий у справи мої лізе, І загляда мені через плече. Я не люблю, коли – наполовину, Чи хтось встряє в розмову непросту. Я не люблю, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів впритул. Ненавиджу плітки у формі версій І чорний сумнів, й слави ремесло, Або коли постійно проти шерсті, Або коли залізом б’ють у скло. Я не люблю нахабства, хамства, смути, Від них лиш розверзається земля. І не люблю, що слово «честь» забуте, І тих, хто поза очі обмовля. Коли скалічені я бачу крила, Жалю в мені нема – і неспроста: Я не люблю насилля та безсилля, Ось тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю, коли боятись мушу, І не терплю, коли безвинних б’ють. Я не люблю, коли залазять в душу, Тим більш – коли у неї ще й плюють. Я не люблю манежі і арени: На них мільйон міняють по рублю. Попереду ще зміни і проблеми, – Та я цього повік не полюблю.
|