|
Я не люблю фатального кінця і від життя ніколи не стомлюся. Я не люблю ту пору, коли я мовчу без пісні, не сміюся. Я не люблю холодного цинізму, в захоплення не вірю. Ну, і ще – коли чужий в мої листи полізе, заглянувши мені через плече. Я не люблю, коли наполовину чи зовсім роблять перегони. Я не люблю, коли стріляють в спину, а також проти вистрілів у скроні. Ненавиджу плітки у ролі версій, вагання, привілеїв шило, або – коли постійно проти шерсті, або – коли на склі залізо слід лишило. І впевненості ситої не люблю – хай краще гальма працювать не схочуть. І гірко так, що слово «честь» загублять, і з честю наклепи розсіють поза очі. Коли я бачу поламані крила – нема мені жалю не просто так: не люблю насильство і безсилу, – ось тільки жаль розп’ятого Христа. Я не люблю себе, коли боюся, і гірко так, коли невинних б’ють. Я не люблю, коли залазять в душу, тим більше – як туди плюють. Я не люблю манежі і арени, бо там мільйон міняють за гроша, – нехай в майбутньому великі зміни – не змириться із цим моя душа!
|