|
Фатального кінця я не люблю, І від життя щораз не відмовляюсь. З жалем всі пори року утоплю, Коли хворію я чи випиваю. Я не люблю холодного цинізму, В захопленість не вірю, бо пече: Коли чужак мої читати лізе Листи і, зокрема, через плече. Я не люблю, коли наполовину, Або розмова вимага повтор. Я не люблю, коли стріляють в спину, І також проти пострілів в упор. Плітки я ненавиджу в формі версій, Зануду сумнівів і почестей хвалу, Або – коли постійно проти шерсті, Або – коли алмаз іде по склу. Я самовпевненість не люблю ситу, Хай краще, ніж бува, відмовлять гальма. Мені так прикро – слово «честь» – забуте, А у пошані наклепи банальні. Коли поламані я бачу крила – Не знаю я жалю: та марнота, Я не люблю насильства та безсилля, Й жалію ще розп’ятого Христа. Я не люблю себе, коли боюся, І не зтерплю, коли безвинних б’ють. Я не люблю, як в душу мою пнуться, А понад все – коли туди плюють. Я не люблю тюремні нари й стіни – Щоб їх зламати з часом, все зроблю! Нехай попереду великі переміни – Ніколи цього я не полюблю!
|