|
Я не люблю фатальність хижооку, І від життя не втомлююсь щодень. Я не люблю найгіршу пору року, Як не співаю радісних пісень. Я не люблю цинізму – серце крає, В захопленість не вірю, та ось ще – Коли чужий мої листи читає, І заглядає в них через плече. Я не люблю коли – наполовину, Як зустрічаю раптом десь хамул. Я не люблю, коли стріляють в спину, Я також проти пострілів впритул. Ненавиджу плітки усяких версій, Черву підозри, почестей хвалу, А ще – коли так довго проти шерсті, А ще – коли металом аж по склу. Я не люблю нахабність цю розкуту, Не бачить, коли котиться сльоза. І прикро як, що слово «честь» забуто, І з наклепів спалахує буза. Коли я бачу, що нема розкрилля – Нема жалю, причина в тім проста: Я не люблю насилля та безсилля, Та жаль мені розп’ятого Христа. Я не люблю, коли боятись мушу, І боляче, коли невинних б’ють. Я не люблю, як лізуть мені в душу, І в ній, де хочуть, там завжди плюють. Я не люблю віруючі арени, Хоча на них мільйон я не згублю. Нехай колись великі будуть зміни – Цього довіку я не полюблю!
|