|
В жовтім сні – печуть вогні, І прошу у сні я: – Даруй мені, пошли мені, Рання, розуміння! Та уранці зле усе І туманить зілля: Або палиш так, натще, Або п’єш з похмілля. В кабаках – зелений штоф, Біла скатертина. Рай для блазнів і сіром, А мені – трутина. В церкві – сморід та імла, Дяки курять ладан, Ні, і в церкві все не так, В церкві теж омана. Я угору що є сил, Щоб чого не вийшло. На горі – кістяк могил, Під горою вишня. Хоч би схил заріс плющем, Й те мені розрада. І що-небудь би іще, Та усе неправда. А я полем вздовж ріки. Сяйво тьми чи Бога?! А в чистім полі волошки І у даль дорога. Вздовж дороги – ліс густий, З бабами-ягами, А в кінці – кінець земний, Плаха з колунами. А десь коні скачуть в такт, Плавно і неквапно. Вздовж дороги все не так, А в кінці аж надто. І ні церква, ні кабак – Вже ніщо не свято! Ні, народе, все не так, Все не так, мій брате.
|