|
Зі світлом рвуся крізь очей мільйон, Знов розпочавши звичні процедури: До мікрофону встав, як до ікон... Ні-ні, сьогодні так – до амбразури. І мікрофону не до серця я – Так, голос мій будь-кому вуха крає, – Я певен, якщо в ньому є брехня – Підсилить він брехню оту до краю. Б’ють під ребра промені від рампи, Світять злісно ліхтарі та лампи, І засліплюють прожектори, – Світ жари!.. Жари!.. Жари!.. Сьогодні особливо я хриплю, Але не ризикну змінити тону, – Бо якщо я душею покривлю – Він ту криву не виправить до скону. Гостріша гостряка ця бестія – Слух досконалий, чує фальш до йоти, – Йому начхати, що не в формі я, – Нехай я вірно проспіваю ноту. Б’ють під ребра промені від рампи, Світять злісно ліхтарі та лампи, І засліплюють прожектори, – Світ жари!.. Жари!.. Жари!.. Цей мікрофон, на шиї, на гнучкій, Немов зміюка, головою вертить: Замовкну лиш – і жало біля вій, – Співати треба до самої смерті. Не ворушись, не рухайся, не смій! Я бачив жало – ти змія, я знаю! І я – неначе заклинатель змій: Я не співаю – кобру заклинаю! Б’ють під ребра промені від рампи, Світять злісно ліхтарі та лампи, І засліплюють прожектори, – Світ жари!.. Жари!.. Жари!.. Зажерливістю схожий з пташеням, Вихоплює він з роту мого звуки, Втелющить в лоб свинцю він дев’ять грам, – Не захищусь – гітара в’яже руки! І знов усе триває без кінця! Чим стане мікрофон в наступній миті? Тепер він – як лампада край лиця, Але я не святий, і він не світить. Б’ють під ребра промені від рампи, Світять злісно ліхтарі та лампи, І засліплюють прожектори, – Світ жари!.. Жари!.. Я невигадливий в акордах та словах, Та лиш з правдивого зіб’юся тону – Мене нещадно хлище по щоках Тінь нерухома цього мікрофону. Зі світлом рвуся крізь очей мільйон, Знов розпочавши звичні процедури: До мікрофону встав, як до ікон... Ні-ні, сьогодні так – до амбразури. Б’ють під ребра промені від рампи, Світять злісно ліхтарі та лампи, І засліплюють прожектори, – Світ жари!.. Жари!..
|