|
Я весь у світлі, очам попав в полон. До звичної я вдався процедури. До мікрофона став неначе до ікон. Ні! Ні! Сьогодні – як до амбразури. Я мікрофону щось не по нутру. Ти ба! Не до вподоби голос мій – хриплю. Упевнений, як тільки я збрешу – Він мою брехню підсилить без жалю. Промені від рампи б’ють під ребра, Ліхтарі ллють світло наче з греблі, Від софітів лише небезпека! Ця спека, спека... Він, бісів син, чутливий, мов змія. Слух – ідеальний, чує фальш до йоти. Йому плювати, що не в ударі я, Але я влучно попадаю в ноти. Сьогодні особливо я хриплю, Та змінить тональність – не ризикну. Бо, якщо щось не так йому зроблю, – Нізащо він не випрямить криву. Промені від рампи б’ють під ребра, Ліхтарі ллють світло наче з греблі, Від софітів лише небезпека! Ця спека, спека... На гнучкій шиї вгісить мікрофон Й голову зміїну повертає. Та лише замовкну я – з очей вогонь: До кінця співати мушу, аж до страти. Не ворушись, розслабитись не смій! Я жало бачив – ти змія, я знаю! Я заклинач сьогодні усіх змій, Я не співаю – кобру заклинаю! Промені від рампи б’ють під ребра, Ліхтарі ллють світло наче з греблі, Від софітів лише небезпека! Ця спека, спека... Він – ненажера, й наче пташеня Хапає з рота іще теплі звуки. Він в мене вліпить кулю із свинця. Рук не звести – гітара в’яже руки. Знову! Не буде страті цій кінця! Що це за мікрофон, хто слово зліпить? Мені він – мов лампада для лиця, Та – не святий я, мікрофон не світить. Промені від рампи б’ють під ребра, Ліхтарі ллють світло наче з греблі, Від софітів лише небезпека! Ця спека, спека... Мелодії мої – простіші гам. Та не зійду я з щирого півтону. Та боляче гамселить по щоках Мовчазна тінь від цього мікрофону. Я в світлі весь, очам попав в полон. Чого чекати – штилю або бурі? До мікрофона став я, мов до ікон. Ні! Ні! Сьогодні – як до амбразури. Промені від рампи б’ють під ребра, Ліхтарі ллють світло наче з греблі, Від софітів лише небезпека! Ця спека, спека...
|