|
Що є духу лечу, рву всі жили – не міняються правила гри – обложили мене, обложили, гонять весело на номери З-за ялинок лунають двостволки – то стріляють мисливці звідтіль, убиваючи вовка за вовком – на снігу незахищену ціль. Іде облава на вовків, іде облава на сірих хижаків, дорослих і щенят. Кричать загоничі, лютує зграя шавок, кров на снігу й червоні прапорці понад. Грають єгері гру цю нечесно, й не здригнеться рушниця в руці: б’ють упевнено громом небесним, поки стримують нас прапорці. Вовк не може йти проти традицій. Я у серці з дитинства ношу, як – вовчата – ми ссали вовчицю й усмоктали – «Не йди за межу!» Іде облава на вовків, іде облава на сірих хижаків, дорослих і щенят. Кричать загоничі, лютує зграя шавок, кров на снігу й червоні прапорці понад. Наші ноги швидкі, ікла – гострі, та чому ж, ватажку, ти скажи, ми мчимо безнадійно на постріл й боїмось підійти до межі? Вовк не може інакше, не в силі! Мить – і спиниться біг моїх днів: той, котрому мене присудили, усміхнувся й рушницю навів. Іде облава на вовків, іде облава на сірих хижаків, дорослих і щенят. Кричать загоничі, лютує зграя шавок, кров на снігу й червоні прапорці понад. Тої гри я порушив засади – перескочив оті прапорці. Тільки десь там далеко позаду чув здивовані крики ловців... Що є духу лечу, рву всі жили – та змінилися правила ці: обложили мене, обложили, та ні з чим залишились ловці! Іде облава на вовків, іде облава на сірих хижаків, дорослих і щенят. Кричать загоничі, лютує зграя шавок, кров на снігу й червоні прапорці понад.
|