|
Я скачу, але таких замало – По баюрах, гальці та росі. Інохіддю біг оцей прозвали: Інший, тобто – не такий, як всі. Але завжди вершник на мені, Стременами б’є мене під дих, Згоден бігати я в табуні – Та не під сідлом і без вузди! Як кинджал, що до пори у ножнах – Нам безпечніш, ніж змії отрута, – Так і я, осідланий стриножений, Намагаюся порвати пута. Ось з’явились рани на спині, Я тремчу боками у води. Згоден бігати я в табуні – Та не під сідлом і без вузди! Вже сьогодні випада боротись – Скачки! – я сьогодні фаворит. Знаю, ставлять всі на іноходця, – Та не я – жокей в сідлі хрипить! Шпори в ребра – боляче мені, Чую перші як кричать ряди... Згоден бігати я в табуні – Та не під сідлом і без вузди! Вже танцюють скакуни на старті, Вже заграла злоба у очах, – Шаленіють у високому азарті – Біла піна грає у ніздрях. У трибун жокей мій у ціні – Верхової майстер він їзди. Ех, як бігав я у табуні, – Та не під сідлом і без вузди! Ні, не будуть золотими гори – До мети останнім я прийду: Я йому згадаю про ті шпори – Як би він не сіпав за вузду!.. Вдарив дзвін! Жокей мій на мені – Посміхається в чеканні мзди. Ах, як би бігав я у табуні, – І не під сідлом і без вузди! Але що я роблю, що зі мною? Ми з жокеєм, буцімто, на ти! Просто не керую я собою – Я не можу першим не прийти! – Що робити? – думка у мені, – Викинути вершника мого? – І скакати ніби в табуні, – Під сідлом, в узді і – без нього! Я прийшов, а він в хвості плететься – По баюрах, гальці та росі... Вперше я забув, що іноходець – Виграти я прагнув, як усі!
|