|
В лісі-пралісі (ген, за висілком) завелась Коза, хиндя зна чому... Хоч вовки кругом – а не вий сірком! От і мекала по-козлячому. Не виштовхувала з хатки бідолаху-зайчука, не грозилася нікого заколоти... Хоч було від неї користі – як з цапа молока, але й шко́ди не було також ні йоти. Не робила нікому завад вона, бо ж характеру – вельми сумирного... Та узяли Козу – і негадано на козла обернули офірного! От, хоча б, – Ведмідь, вайлуватий мудь, скривдить десь когось по-ведмежому – так за роги враз ту Козу ведуть, і гилять її, геть збентежену... А вона не боронилася насильством проти зла, а терпіла лупцювання без комизу. Сам Ведмідь сказав про неї: «Хоч куди козак Коза! Героїня просто, козяча мармиза!» Пильнували Козу, дозиралися, – від усякого збитку ймовірного, бо ж не можна – населення пралісу без козла залишити офірного! А Коза собі знай стриба цапком; тільки виникла в неї гра така: десь над стежкою сівши за бузком, матюкне услід Вовка-братика... А невдовзі, відбуваючи офіру чергову – за якісь паскудства вовчої ватаги – по-ведмежому облаяла громаду лісову, тільки вчасно не звернув ніхто уваги. І в усьому Козі потурали всі, не позбувшись ідеї настирної, що немає нікого у пралісі визначніше козлиці офірної. От тоді Коза розходилася, почала вона бозна-що плести: «Зніму роги я з галайди-лося! Відберу в вовків їхні попусти! Покажу нарешті справжню вам козу та дерезу, от уже – тупу-тупу всіма ногами! Всіх на роги намотаю й по грудках вас рознесу! Я не довго копирсатимуся з вами! Ваша доля вам здасться ще гіршою, начувайтеся лиха добірного! Хто офіра тепер – я вирішую, бо це я – за козла тут офірного!» ...В лісі-пралісі (ген, за висілком) править бал Коза необмежено: як вовки кругом – так і вий сірком та вишкірюйся по-ведмежому. А підрослі козенята усімох пішли крізь ліс – і з вовчиськів полетіли пух та пір’я, – адже нинішня правителька, висуванка із кіз, в керівництва має виключне довір’я. І мордує Коза нас ухвалами: мають бути піддані покірними! Різних вепрів й ведмедів з шакалами – всіх зробила козлами офірними.
|