На стіні висіли в рамках бородаті чоловіки, всі в багатих вишиванках, респектабельні пани. Всі вони чогось відкрили, навигадували ліки, так що я ще маю сили тільки з їхньої вини. Я почув: «В стаціонар!» – і мене враз попустило, з рамки глипнуло світило – і з душі упав тягар: тут не камери, – палати, догляд замість нагая, – не підслідний я, видати, а досліджуваний я! Може, й хворий я доволі, та люб’язний став й смиренний: тут фіксують в протоколі розтин, а не допит, бач! Он, кива мені Семашко, винахідник гігієни, та зітхає Боткін тяжко, жовтяниці відкривач. Посміхаюсь їм усім, бо страшна не жовтяниця: лікарю чогось насниться – запроторить в «жовтий дім»... Втім, це, може, й побрехеньки – ніби там дурне є щось: там, як схочеш, ти – Довженко, та хоч кінь із фільму «Щорс»! Я ще не вдаю коняку, навіть саму легендарну. Це, їй-богу, з переляку я тихенько проказав: «Коли б Мечников, приміром, ліг до Кащенка в лікарню – Кащенко б його клістиром мордувати би не став...» Лікар мій, сухий педант, озивається значливо: «Може, й так; але можливий і зворотний варіант». Доктор дасть пігулок слоїк, щоб я лиха не уник, тицьне пальцем: «Параноїк»... Ну, а що, як він – шкідник?! Тож на всіх світил ізразу похрещуся я швиденько – і Вишневський змастить маззю (в нього – ціла сулія), Скліфосовський підбадьорить, і засвідчить всім Бурденко, що душевно я не хворий, а слабий духовно я! Так, мій розум клекотить – а знайди здорових спробуй! Визначать якусь хворобу в кожного, якщо скортить. Хоч спадковість – це брехня, в мене всі нормальні, наче; правда, тесть білогарячий, та не кровна ж він рідня... «Докторе, я правди прагну, недомовки марні кинь: що́ у мене? Ще діагноз, чи вже вирок – і амінь?» Тут усі зніяковіли – лікарі і санітари, понавішані світила, – весь медичний колектив. Повідводились очиці, стуманіли окуляри, а засновник жовтяниці навіть ніби пожовтів. Доктор витягнув «талмуд» – це мені не до вподоби: це ж – «історія хвороби», збірка вигадок-облуд! Авторучка в нього – зброя, шарлатанський реквізит. Він нашкрябав: «Пара-ноя»... Все він бреше, пара-зит!
|