|
На братських могилах стели граніт до неба зорею злітає, тут хтось залишає букетів цвіт, хтось – серце своє залишає. Колись тут ставала земля на диби, а нині – в гранітному сні, разом, спочивши, лежать в тишині солдати великої війни. У бліках вогню бачиш спалений танк, дощенту зруйновану хату в руїнах Смоленськ і в руїнах рейхстаг, палаюче серце солдата. На братських могилах не плачуть жінки, над ними заплачуть дощі. Там разом, спочивши, лежать в тишині солдати великої землі.
|