|
На братських могилах не ставлять хрестів І вдови на них не голосять. Палають над плитами Вічні вогні У квітах, що люди приносять. Колись тут стогнала, здригалась земля, А нині – пороги гранітні. На них – неподільне, єдине ім’я, Всі долі в однім моноліті. А в полум’ї Вічнім – палаючий танк І згарище рідної хати, Вогненний Смоленськ і зотлілий рейхстаг, Розпечене серце солдата. Граніти не бачать заплаканих вдів – Міцніші тут люди бувають. На братських могилах немає хрестів, Та долю назад не вертають...
|