|
Хто сказав: «Все згоріло дотла, Більше в Землю не кинути зерна!» Хто сказав, що Земля нежива? Ні, вона зачаїлася ревно. Материнства не вирвеш з Землі – Не осушиш невичерпність моря. Хто повірив, що гине в вогні? Ні, Земля почорніла від горя. Як розрізи, траншеї лягли, І воронками рани зіяють. Всі оголені нерви Землі Неземного страждання сягають. Набереться терпіння з чеснот, Не клеймуйте ви Землю: «Каліка!». Хто сказав: не спів а від скорбот, Що Земля оніміла навіки?! Ні! Дзвенить – біль не вартий гроша! Із усіх своїх ран, із віддушин, Бо Земля – наша з вами душа, Не розчавити чоботом душу! Хто повірив, що гине в вогні? Ні, вона зачаїлася ревно.
|