|
Хто сказав: все згоріло дотла, Більше в землю насіння не вкласти? Хто сказав, що земля померла? Ні, вона зачаїлась до часу. Материнства не взяти в землі, Не відняти, як хвилі у моря. Вірить хтось, що спалили її? – Ні, вона почорніла від горя. Як розрізи, траншеї лягли, І воронки, немов рани зяють. І оголені нерви землі Неземні ці страждання приймають. Вона винесе все, зачекай. Не записуйте землю в каліки. Хто сказав, що земля не співа, Що замовкла від болю навіки? Ні, дзвенить вона, наче весна, – Зо всіх ран розриваючи стужу, Бо земля – наша спільна душа. Не споганити чоботом душу. Вірить хтось, що спалили її? – Ні, вона зачаїлась до часу.
|