|
Хто сказав: все згоріло дотла, І не кинеш у землю насіння. Хто сказав, що померла земля? Ні, вона лиш на мить затаїлась. Не забрать материнства землі, Як ніколи не вичерпать моря. Хто повірив в пожежу її? – Ні, вона почорніла від горя. Наче рани, траншеї її, Її вирви, як виразки, зяють І оголені нерви землі Неземного страждання зазнають. Все знесе вона й буде жива. Не записуйте землю в каліки. Хто сказав, що земля не співа, Що вона заніміла навіки? Ні, дзвенить вона, стогін стиска, – Із усіх своїх ран, із віддушин, Бо земля – наша спільна душа. І не витоптать чоботом душу. Хто сказав, що померла земля? Ні, вона лиш на мить затаїлась.
|