|
Хто сказав: «Все згоріло дотла, Не засієте землю тернову»? Хто сказав, що Земля віджила? Ні, вона причаїлася знову! Материнства не взяти в Землі, Не забрать, як не вичерпать моря. Хто повірив – Земля у золі? Ні, вона почорніла від горя. Бо траншеї ще ниють в імлі, І скрізь вирви – як рани ще зяють. Розпанахані нерви Землі Надприродне страждання долають. Вона винесе все, бо жива, – Не записуй же Землю в каліки! Хто сказав, що Земля не співа, Що замовкла вона вже навіки?! Ні! Дзвенить вона, біль заглуша, І з усіх своїх ран, і з віддушин, Бо Земля – це ж бо наша душа, – Чобітьми всю не витоптать душу! Хто повірив – Земля у золі?! Ні, вона причаїлася знову...
|