|
І чому все не так? Майже все як завжди. І те ж небо – знов голубіє, Той же ліс, те ж повітря і та ж вода... Тільки він не вернувся із бою. Не зрозуміти тепер, хто ж був правий із нас В наших спорах без сну і покою. Недостало його мені тільки зараз, Коли він не вернувся із бою. Він мовчав невпопад і не в такт він співав, Говорив він про інше з тобою, Мені спати не давав, рано-вранці вставав, Вчора він не вернувся із бою. Те, що пусто тепер – балачки не про те: Вмить помітив я – нас було двоє. І для мене як вітром задуло костёр, Коли він не вернувся із бою. Нині вирвалось – наче з полону весна, – Як помилка, гукаю його я: «Друг, залиш покурити!» – кругом тиша ясна: Вчора він не вернувся із бою. Наші мертві нас не залишать в біді, І загиблі – немов вартові... Відсвіт неба у лісі, як у воді, – І дерева стоять голубі. Нам і міста в землянці хватало завжди, Нам і час протікав для обох... Все тепер – одному. Та здається мені, Що це я не вернувся із бою.
|