|
І чому все не так, наче та же весна: Небо пахне теплом і війною, Той же ліс, те ж повітря і та же вода, Тільки він не вернувся із бою. Не збагну я тепер, хто був правий із нас В суперечках без сну і покою. Бракувати його мені стало нараз, Коли він не вернувся із бою. Він мовчав невпопад, і не в ноти співав, Він завжди жартував над собою. Спати всім не давав, на світанні вставав, Вчора лиш не вернувся із бою. Стало пусто тепер. Поміж втеч і погонь Зауважив я – нас було двоє. Наче вітром для мене задуло вогонь, Коли він не вернувся із бою. Нині вирвалась, мов із полону, весна Помилково окликнув його я: – Покурити залиш, – а назад німота. Вчора він не вернувся із бою. Наші мертві не лишать живих у біді, Наші вбиті стоять вартовими. Відбивається небо у талій воді І вітрами шумить голубими. Нам землянки ніколи не були тісні І час тиші ділився надвоє. Все одному тепер, та здається мені, Що це я не вернувся із бою.
|