|
Ну, чому все не так? Ніби, світ – як завжди: Небо синє, хмарки чередою, Той же ліс, і повітря, і плескіт води... Тільки він не вернувся із бою. Не збагну я тепер, була правда чия В суперечках без сну і покою. Зрозумів, що утратив навік його я, коли він не вернувся із бою. Він невлад замовкав і невміло співав, і про інше казав із журбою. Спать мені не давав, рано-вранці вставав, вчора ж – не повернувся із бою. Спорожніло усе, перейшло в негатив. Усвідомлюю: нас було двое. А тепер – наче вітер багаття згасив, коли він не вернувся із бою. Нині вирвавлась ніби з полону весна. Помилково гукаю його я: «Друже, дай закурить!» – та мовчить далина: вчора він не вернувся із бою. Наші мертві живих не залишать в біді, а полеглі, як завжди, на чатах. В лісі небо дзеркалиться, як у воді, і дерева блакитні зачахли. Ми ділили на двох негаразди сумні, зігрівала землянка зимою... Все – одному тепер. Та здається мені, що це я не вернувся із бою.
|