|
Нині вирвалась, ніби з полону, весна, Помилившись, зову за собою: «Йдем, закурим удвох!» – а там тишина: Вчора він не вернувся із бою. Наші хлопці нас не залишать в біді, І вони як вартовії... Відбивається небо у лістях і в воді, – І дерева стоять віковії. Нам в землянці для двох вистачало землі, І години, де нас було двоє... Залишилось одному. І здається мені, Що це я не вернувся із бою.
|