|
Та, чому ж все не так. Наче – все як завжди: І небо таке ж – знов з синєвою, Той же ліс, теж повітря і таж вода... Тільки – він не вернувсь після бою... Мені не зрозуміть, хто був правий між нас В суперечках без сна і покою. Мені не стало хватать його вже в той час, Коли він не вернувсь після бою... Невлад він мовчав і в такт не підспівував, Все ж говорив завжди він з любов’ю. Не давав мені спать, до сходу вставав, А вчора не вернувсь після бою. Те, що просто тепер, – не про те мова вже, Враз помітив я – нас було двоє. Для мене, мов вітром, задуло вогнище, Коли він не вернувсь після бою. Нині вирвалась, наче з полону, весна, Помилково звернувсь я до нього: Друг, лиш димку! У відповідь – тиша лісна. Він вчора не вернувсь після бою. Нас наші мертві не лишать в біді, Полеглі наші – немов вартові. Небо відсвічує в лісі, як у воді, Полеглі наші – немов вартові. Нам і місця в землянці хватало на двох, Нам і час протікав для обоїх. Тепер все одному. Та здається мені, Що то я не вернувсь після бою.
|