|
І чому все не так? Ніби все як завжди: Знову та ж голубінь наді мною, Те ж повітря, той ліс і той колір води, Тільки він не вернувся із бою... Не дізнатись тепер, хто ж правий був із нас В наших спорах без сну і спокою. Мені стало його не хватати в той час, Коли він не вернувся із бою... Він мовчав невпопад і не в ноти співав, Він про інше вів мову зі мною, Він зі сходом вставав, він мене підіймав, А тепер не вернувся із бою... Те, що пусто кругом, – річ не в тому якраз: Я помітив, що нас було двоє... Для мене – ніби вогник на вітрі погас, Коли він не вернувся із бою... Нині вирвалась – ніби з полону весна, – І забувшись окликнув його я: – Дай, браток, затягнусь! – І лише тишина: Він учора не вийшов із бою... Наші мертві живих не залишать в біді, Нас полеглі собою прикриють... Відбивається небо в гілках, як в воді, – І дерева стоять, голубіють... Ми на двох лаштували землянки тісні, Нам і час розділявся надвоє... Все одному тепер. Лиш здається мені, Що це я не вернувся із бою...
|