|
І чому все не так? Наче все як завжди: Небеса все ще над головою, Той же ліс, те ж повітря, потоки води, Тільки він не вернувся із бою. Не збагнути, хто ближчим до істини був В суперечках без сну і спокою, Як бракує його я одразу відчув, Коли він не вернувся із бою. Він невчасно мовчав і співати не вмів, А про вічне казав із журбою, Я не спав усю ніч... Він світанок зустрів, А тепер не вернувся із бою. Та вся біль не у тім, що не вистачить сил, Я помітив, що нас було двоє, Наче вогнище вітер зненацька згасив, Коли він не вернувся із бою. Нині вирвалась, наче з полону, весна, Я за звичкою – Друже! – звернувся, Залиши запалити – лиш тиша сумна: Вчора з бою він не повернувся. Не залишать полеглі всіх нас у біді, Наші мертві тугою сповиті. Віддзеркалює ліс небеса молоді, І дерева – відлуння блакиті. Нам і стіни землянки були не тісні І наш час не ділився надвоє. Як самотньо тепер, бо здається мені, Що це я не вернувся із бою.
|