|
І чому все не так? Ніби – все як завжди: Небо фарбою ллє голубою, І той ліс, і повітря, ті ж ріки води... Тільки він не вернувся із бою. Як узнати мені, хто правий був із нас В наших спорах без сну і покою? Не хватає його в кожну мить кожний час, Коли він не вернувся із бою. Він мовчав невпопад і не в такт він співав, Говорив він про інше запоєм, Мені спати мішав, він зі сходом вставав, Вчора він не вернувся із бою. Опустіле тепер – у розмовах, як сон, Я побачив умить – нас було двоє... Ніби вітром для мене задуло вогонь, Коли він не вернувся із бою. Нині вирвалась ніби з полону весна. Помилився, покликав його я: «Друг, лиши закурити!» – мовчить, тишина... Вчора він не вернувся із бою. Наші мертві і нас не залишать в біді, Наші мертві стоять вартовими... Небо в лісі зобразилось, як у воді, – І дерева стоять голубими. Нам і місця в землянці хватало в біді, І наш час ми ділили на двоє... Все одному тепер. І здається мені, Що це я не вернувся із бою.
|