|
І чому все не так? Ніби все, як завжди: Небо теж простягнулось габою ліс той самий, повітря, краплини води... Тільки він не вернувся із бою. Хто правий був із нас – я не знаю, здаюсь, нас мирили цілою юрбою. Тільки зараз його так бракує чомусь, коли він не вернувся із бою. Він так часто не в такт і без слуху співав, недоречно мовчав із журбою, сну мені не давав, вранці з сонцем вставав, – вчора лиш не вернувся із бою. Стало порожньо, – вже я про це промовчу, а недавно ще – нас було двоє. Мені ж нібито вітром задуло свічу, коли він не вернувся із бою. Нині вирвалась наче з полону весна; помилково гукнулося мною: «Друже, дай допалю...» Тільки – тиша міцна, вчора він не вернувся із бою. Наші хлопці нас не полишать в біді, і полеглі – стоять вартовими. Віддзеркалилось небо в землі, як в воді, і стежками лягло лісовими. Нам із ним – бліндажі не були затісні, час ділили ми з ним обидвоє... Все тепер для одного; здається мені, що це я не вернувся із бою.
|