|
Чом все зовсім не так? Ніби все, як завжди: та ж і неба блакить наді мною, той же ліс, і повітря, і шепіт води, тільки він не вернувся із бою. Хто ж правий був із нас, не збагнути цього, в суперечках стояли горою, тільки зараз мені так бракує його: щойно він не вернувся із бою. Він безглуздо мовчав і в підспівах лажав, говорив не по суті зі мною, просинаючи, спати мені заважав, а оце не вернувся із бою. Що спустошено вщерть, не про те йдеться, ні! Раптом бачу я: вдвох ми з тобою... Наче вітром багаття задуло мені, коли ти не вернувся із бою. Знов з полону на волю весна утекла, я махнув помилково рукою: «Друже, дай тютюну!» – Тиша відповіла: «Вчора він не вернувся із бою». Наші мертві – живих не залишать в біді, чатуватимуть вічно, хто вбиті. Відбивається небо, ліс – наче в воді, і дерева – в небесній блакиті. Вистачало нам місця в землянці одній, час для двох тік одною рікою; все самому тепер, та здається мені, що це я не вернувся із бою.
|