|
І чому все не так? Адже – все як завжди: Голубі небеса – над рікою, Гай той самий і плюскіт той самий води... Тільки – він не повернувся з бою. Зараз не зрозуміти, правий хто був з нас В суперечках палких між собою. Стало не вистачати його лиш в той час, Коли він не повернувся з бою. Недоладно співав, як не треба – мовчав, Розмовляв не про те він зі мною, Спати він не давав, зі світанням вставав, – Ну, а вчора не вернувся з бою. Те, що порожньо круг, – плюнь та ще й розітри: Бо ж помітив я – нас було двоє... І для мене – багаття задули вітри, Коли він не повернувся з бою. Нині вирвалась, наче з полону, весна. Помилково окликнув його я: «Покурити залиш!» – в вуха – тиша німа... Вчора він не повернувся з бою. Наші мертві всіх нас не полишать в біді, І полеглі – немов чатові є... Відбивається небо в гаю, як в воді, – І дерева навкруг голубіють. Місця нам у землянці було й на землі, Линув час для обох нас – луною... Все тепер – одному, – та здається мені – Що це я не повернувся з бою.
|