|
Чому всі не сміялись – з’явилась біда? І те ж небо – завжди наді мною, Той же ліс і повітря, й та сама вода – Тільки він не прийшов з того бою. І не знатиму я – хто правий був із нас. В суперечках без сну та спокою, Бракувати мені його стало в той час, Коли він не прийшов з того бою. Він частенько мовчав і неладно співав, І завжди говорив щось про своє, Спать мені не давав, дуже рано вставав, А тепер не прийшов з того бою. Щось в душі спорожніло, і я зрозумів, І відзначив, що нас – було двоє, Ніби кострище вітер мені загасив, Коли він не прийшов з того бою. Нині вперше погода у нас – весняна. І гукнув зазвичаєм його я: – Друже, дай докурити! – мовчанка одна: Вчора він не прийшов з того бою. Наші мертві із нами завжди у біді: Хто загинув – неначе нам постові. Відбивається небо в лісах та воді, І дерева стоять віковії. Ми в землянці із ним наче були одні, Час війни розділили надвоє. Все тепер – одному. Та здається мені, Що це я не прийшов з того бою.
|