|
Та чому ж все не так? Як завжди й та біда, І блакить неба над головою, Той же ліс, те ж повітря, та ж сама вода, Не прийшов тільки він вчора з бою. От тепер зрозумій, хто ж правий там був з нас В суперечках без сну між собою. Вистачати не стало їх тільки в цей час, Коли він не прийшов вчора з бою. Хай співав він не в такт, і мовчав хай невлад, Хай про інше завжди вірші коїв, Спати хай не давав, хай зі сходом вставав, Нащо ж він не прийшов вчора з бою? Те, що пусто тепер, – я розмову забув, Вмить помітив, що нас було двоє. Вітер наче для мене багаття задув, Хоч це він не прийшов вчора з бою. Нині рветься, неначе з полону, весна, Помилково покликав його я: – Друже, дай вогоньку! – Тиша... й мертва вона: Бо мій друг не прийшов вчора з бою. Наші мертві всіх нас не залишать в біді, Всі полеглі – тепер вартові є. Небо в лісі дзеркалиться, як у воді, І дерева блакитні німіють. Місця нам вистачало в землянці тісній, Біг часу рахували обоє. Все тепер одному. Та здається мені, Не прийшов саме я вчора з бою.
|