|
Жив я з мамою і татом На Арбаті, вік би так! Але зараз в медсанбаті, Я на ліжку, весь в бинтах. Що нам слава, що нам Клава – Медсестра й білий світ! Помер той сусід, що справа, А ліворуч – іще ні. І колись, неначе з чаду, Той сусід, що зліва був, Враз сказав: послухай, дядю, Ти же ж ногу загубив! Як же так, неправда, хлопці! Він, напевно, жартував! Ми відріжемо лиш пальці, – Мені лікар так казав! Ну а той весь час, що зліва, Все сміявся, кепкував, І вночі весь час він марив, Та про ногу промовляв. Що не встанеш, мовив, з ліжка, До дружини не ходи Подивився ти би, друже, На себе зі сторони! Якщо був я не каліка І злізав із ліжка вниз, Я б тому, весь час що зліва, Прямо б глотку перегриз. Все благав сестричку Клаву Показати, ким я став. Якби жив сусід, що справа, Він би істину сказав!
|