|
Жив я з матінкою й татом На Арбаті – вік би так. Ну, а зараз – в медсанбаті Я лежу увесь в бинтах. Що нам слава, що нам Клава – Медсестра і світ ясний! Мій сусід помер, що справа, Той, що зліва – ще живий. І якось, мов сонна муха, Той, що зліва «загорає», Раптом зрік: «Хлопак, послухай, У тебе ж ноги немає». Як же так? Не вірю, братці! Він, напевно, жартував? – Ми відріжемо лиш пальці, – Лікар сам мені казав. Та сусіда, що був зліва, Наді мною жартував. В маячні й навіть у сні він Все про ногу буркотав. Глузував: мовляв, не встанеш! Без протезу ані кроку! Подивився б ти, товариш, Сам на себе, і теж збоку. Якби був я не каліка І із ліжка сходив вниз, Я б тому, що так кувіка, Просто б пельку перегриз. Я благав сестричку Клаву Показать – яким я став. Якби був сусід, що справа, – Правду він би розказав.
|