|
Жив при мамі я, при таті, – виріс видний, не зачах. А тепер я – в медсанбаті, весь сповитий, у бинтах. Що нам слава, чи русява найгарніша з медсестер! Вмер сусіда мій, що справа, той, що зліва, – ще не вмер. І от якось серед ночі той, що зліва, крадькома враз мені промовив: «Хлопче, в тебе ж – он, ноги нема!» – Як же так! – кричу русявці. – Він, мабуть, пожартував! «Ми відріжем тільки пальці», – лікар так мені казав... Та сусіда мій, що зліва, безупинно хихотів, навіть марячи – глузливо все про ногу говорив: для калік, мовляв, недужих – де і жіночку знайти? Глянь на себе, хворий друже, із здоровим глуздом ти! Якби був я більш рухливий, міг злізати з ліжка вниз – я б сусідові, що зліва, просто горло перегриз! Умовляв сестру русяву показати, чим я став... Жаль, що вмер сусіда справа, – правду б він мені сказав.
|