|
Нам ні на що сюжети та інтриги, – Бо все ми знаєм, наче отченаш. Наприклад я не знаю краще книги Ніж карний кодекс кримінальний наш. Якщо мені свербить, або не спиться, Чи то з похмілля зовсім спав з лиця – Відкрию кодекс просто, для годиться, Й не зупинюсь, читаю до кінця. Я не давав товаришам поради, З розбоєм вже давно вони на ти. Ось тільки що я прочитав та радий, Що їм дадуть не більше десяти. А сторінки шепочуть, як пророки, І в душу б’ють сильніше, ніж роман – В них є бараки, довгі, наче строки, Скандали, бійки, карти і обман... Хай сто років рядків цих не побачу! – Бо в кожнім вчути горе довелось. Надією легку статтю позначу: Бо з нею ще щасливим стане хтось! І біль тривожно зазирає в очі, Коли свою статтю читаю в томі тім, І кров у скронях ломиться, стукоче, Як «мусори», коли приходять в дім.
|