|
У котрий раз лечу Москва – Одеса – І знов не випускають літака. А ось пройшла вся в синьому принцеса стюардеса, – Як флот цивільний – впевнена така. Над Мурманськом ні хмар, хмарин, ні-ні, І хоч в цю мить до Ашхабада в небо. Відкриті Київ, Харків, Кишинів, І Львів відкритий, – а мені не треба! Мені сказали: «Ти не сподівайся, Бо гріх великий ремствувать на Бога!» І знову ось дають затримку рейсу на Одесу: Причина цьому крижана дорога. А в Ленінграді з даху потекло, Візьми і в Ленінград собі подайсь! В Тбілісі – там і ясність і тепло, Там чай росте, – мені ж бо туди зась! Я чую: ростовчани відлітають, – Мені ж Одеса – наче світ увесь! Мені мерщій туди, куди мене ще не приймають, – І лиш тому знов відкладають рейс. Треба, де кучугури намело, Очікують де завтра ожеледи!... Де-небудь є прояснення, тепло – Там добре, – та мені туди не треба! Звідсіль не випускають, а туди ще не приймають, – Несправедливо, сумно ну і от: Нас на посадку нудно стюардеса запускає, Така доступна, як увесь цивільний флот. Відкрили найзабутіший куток, В котрий мене не замануть і медом, Летіть в закритий порт Владивосток, В Париж летіть! – мені туди не треба. Вже роз’яснилось: летимо, всі заборони знімуть! Напруживсь лайнер чути виск турбін... Я а уже не вірю ні у що – мене не приймуть, Бо знов знайдуться тисячі причин. Треба, де завірюха і туман, Очікують де завтра ожеледи!.. Відкрили Делі, Лондон, Магадан – Відкрили все, – мені туди не треба! Хоч заплач – або засмійся, – бо таки затримка рейсу – В минуле нас веде не до, а од Струнка уся, як «ТУ», та стюардеса міс Одеса, Що дуже схожа на увесь цивільний флот. І знов дають затримку до пори – Народ до восьмої покірно засинає... Як це набридло, дідько всіх бери, – І я лечу туди, де вже приймають!
|