|
Я вкотре вже лечу Москва – Одеса, Літак не випускають знову от. А ось пройшла вся в синім стюардесса, як принцеса – Надійна, як весь наш цивільний флот. Над Мурманськом – ні хмарки, хмарки – ні, Хоч зараз – он, лети в Аддіс-Абебу. Відкриті Київ, Харків, Кишинів, І Львів відкрит, мені ж – туди не треба! Сказали: «Сподіватись – нема сенсу, Не варто уповать на небеса!» Затримку ось дають знов рейсу на Одесу: Тепер – обледеніла смуга вся. А в Ленінграді – з даху потекло, – Чом не летіти в Ленінград по небу?! В Тбілісі – там все ясно, там тепло, Там чай росте, мені ж – туди не треба! Я чую: до Ростовів вилітають, – Мені ж потрібно конче до Одес! Мені треба туди, куди нас не приймають, І вже три дні, як відкладають рейс. Мені – де кучугури намело, Де завтра снігопад чекають з неба!.. Де-небудь же все ясно і світло – Там добре так, мені ж – туди не треба! Нас звідси не пускають, туди нас не приймають, – Несправедливо – сумно так, – та от Нас на посадку нудно стюардеса зазиває, Доступна, як і весь цивільний флот. Відкрили десь найдальший закуток, Ледве не далі, ніж Аддіс-Абеба, Відкрит закритий порт Владивосток, Париж відкрит, – мені ж – туди не треба! Злетимо, розпогодиться – всі заборони знімуть! Лайнер напруживсь, чути визг турбін... А я не вірю вже ні в що – мене не візьмуть, – Знову знайдеться безліч тих причин. Мені – де хуртовини і туман, Де завтра снігопад чекають з неба!.. Відкрили Лондон, Делі, Магадан – Відкрили все, мені ж – туди не треба! Я прав, хоч плач, хоч смійся, – та знов затримка рейсу – І нас назад в минуле кличе от Уся струнка, як «ТУ», та стюардеса міс Одеса, – Що схожа на весь наш цивільний флот. Знов дають затримку до восьми – Покірно громадяни засинають... Все це мені набридло, чорт візьми, – І я лечу туди, де ще приймають!
|